Viktorija, 60 - 27 апреля 2009 15:01

Весна…
Розпустились перші бруньки, запишалися перші квіти…
О, які ж це природа приносить нам чудо-дари!
Між хмаринами сонечка промені світять,
А в думках і на серці, мов сльози, ясні кольори.
Ніби інколи разом… Ні, все це примарно - окремо…
Але знаю слова, і для мене вони не прості,
«Ніщо і ніколи в житті не буває даремно»…
Це неначе девіз, наче дороговказ у житті.

Літо…
Розцвіли вже жита, пахне медом повітря криштальне…
От і літо прийшло, теплим подихом взявши в обійми свої…
Може ще раз слова, що вселяють довіру , ти скажеш
Адже віра й надія не гасне з потоками - роками вслід.
Не забути прекрасних і щирих цих слів,не забути…
Знову вкотре вказавши на плинність життя
Вірність, щастя, повагу усім не збагнути,
Коли краплями сльози від ніжного забуття…

Осінь…
Розтривожені сни ждуть-чекають ясного світанку,
Осінь хвилями будить від марних надій – сподівань…
Майорять квіти розквітлі в саду до кінця, до останку…
А у пам’яті згадки без тіні тривоги й без грама страждань...
Непомітно пройшов ти крізь мене в осіннім тумані
Роз’ятрив те, що в грудях ще ніжно цвіло…
Залишити хотів тільки спогади чисті і гарні
Але я не для втіх, я жива…Снігом все замело…

Зима…
Розмальовані кригою сплять всі озера і ріки,
Опустошену душу не ранить ні сніг ні мороз
Ми є щирі, потрібні комусь-це навіки
А не як забавки, що забули і кинули десь.
Не принижусь, не плачу, не здамся хоч роки спливають…
І, повір, що тобі, як хотів би, того не збагнуть,
Є любов, є кохання, є вірність, повага – я знаю!
Є в душі ,незагоєний роками, пам’ятний слід.

• 
• 
•